02 лютого 2014 р. ми вдруге відвідали сиротинець в
с. Корналовичі, що розташований біля м. Самбора у Львівській області.
Так як новорічні свята ще не закінчилися, то їхали
ми з різдвяною програмою, і дуже насиченою! Ми планували співати колядки і
щедрівки, розповідати дитячі казки та філософські притчі на вічні теми «що таке
доля?», «що є справжнє щастя?» та «чи вірять діти в чудеса?».
Співи та читання чергувалось хороводами, вікторинами, а саме головне — живим акапельним співом, який не залишив байдужим нікого. Невеличкий концерт влаштували дівчата зі співочого квартету: Ірина Крента, Мар’яна Почапська, Галинка Кулик та Орися Яджак. Дівчата вперше виступали перед такою аудиторією, і хвилювались не менше, ніж самі діти. Але після перших хвилин спілкування хвилювання зникло, і вони з радістю водили хороводи з дітьми. Діти змогли переконати нас, що вони – одна велика сім’я, вони завжди допомагають один одному, турбуються про кожного, діляться всім. І вони готові прийняти кожного до своєї сім’ї.
Співи та читання чергувалось хороводами, вікторинами, а саме головне — живим акапельним співом, який не залишив байдужим нікого. Невеличкий концерт влаштували дівчата зі співочого квартету: Ірина Крента, Мар’яна Почапська, Галинка Кулик та Орися Яджак. Дівчата вперше виступали перед такою аудиторією, і хвилювались не менше, ніж самі діти. Але після перших хвилин спілкування хвилювання зникло, і вони з радістю водили хороводи з дітьми. Діти змогли переконати нас, що вони – одна велика сім’я, вони завжди допомагають один одному, турбуються про кожного, діляться всім. І вони готові прийняти кожного до своєї сім’ї.
Завідувачка сиротинцем Марія Романівна по секрету
нам розповіла, що діти нас дуже чекали, хоча спочатку вели себе стримано і
обережно, вони ніби “сканували” нас, наскільки ми є щирими. Поступово нам
вдалося все ж передати дітям свої почуття
щирості, добра та любові, і діти розкрилися до нас, неначе квіти на
весняному сонечку.
А потім було «просте» спілкування за чаєм з пампухами. Воно мало би бути простим, адже це звичайне людське спілкування. Але це допомогло нам усвідомити саме головне в нашій місії: не подарунків, не цукерок і не імпровізованого концерту так чекали діти, вони чекали живого спілкування! Вони чекали того, чого їм бракує найбільше — уваги, тепла і любові! Коли ми покидали сиротинець, нас проводжали десятки оченят, діти сиділи на підвіконнях і махали нам руками. Хіба ми зможемо не відвідати їх ще раз?
А потім було «просте» спілкування за чаєм з пампухами. Воно мало би бути простим, адже це звичайне людське спілкування. Але це допомогло нам усвідомити саме головне в нашій місії: не подарунків, не цукерок і не імпровізованого концерту так чекали діти, вони чекали живого спілкування! Вони чекали того, чого їм бракує найбільше — уваги, тепла і любові! Коли ми покидали сиротинець, нас проводжали десятки оченят, діти сиділи на підвіконнях і махали нам руками. Хіба ми зможемо не відвідати їх ще раз?
Протягом двох наступних днів Марія Романівна
дзвонила нам та схвильовано розповідала про враження дітей, їх емоції. І ми
пообіцяли, що обов’язково продовжимо нашу співпрацю!
Дуже хочеться подякувати ВСІМ тим, хто так щиро відгукнувся та допоміг нам зібрати подарунки для дітей. Ми ще раз пересвідчилися в тому, що у нас дуже багато світлих та щирих людей!
Дуже приємно, що до цього заходу підключились наші рідні та близькі. Дякуємо і їм! Цього разу до сиротинця їздили: Орися Яджак, Ірина Крента, Мар’яна Почапська, Галинка Кулик, сім’я Василькевичів: Інна, Віктор, Павло та Святослав.
Дуже хочеться подякувати ВСІМ тим, хто так щиро відгукнувся та допоміг нам зібрати подарунки для дітей. Ми ще раз пересвідчилися в тому, що у нас дуже багато світлих та щирих людей!
Дуже приємно, що до цього заходу підключились наші рідні та близькі. Дякуємо і їм! Цього разу до сиротинця їздили: Орися Яджак, Ірина Крента, Мар’яна Почапська, Галинка Кулик, сім’я Василькевичів: Інна, Віктор, Павло та Святослав.
Комментариев нет:
Отправить комментарий